Розклад

Заслонова 18:

Понеділок, пятниця — з 20:00 до 22:00

Вівторок, четвер — з 19:00 до 21:00

ЗАПИСАТИСЬ

Маліновського 6 — середа, четвер, пятниця з 8:00

ЗАПИСАТИСЬ

НОВИНИ

 

Заняття з гантелями у схемах:

Рисунок1

Заняття в залі на  І.Заслонова 18 з  05.01.2015 згідно розкладом

Історія САМБО

Рукопашна сутичка як комплекс обдуманих тактико-технічних дій зародилася ще в глибоку давнину. Про це свідчать численні зображення сцен боротьби і кулачного бою на кам’яних печатках Шумеру та Вавилону, чудові по інформативності та виконанню розписи на стінах єгипетських гробниць у селищі Бені-Хасан (близько 2 600 р. до н.е.). Після вивчення цих зображень вчені прийшли до висновку: давньоєгипетська боротьба відігравала важливу прикладну роль у військовій справі і мала на озброєнні цілу систему прийомів і дій, кінцевою метою яких був кидок і притиснення суперника спиною до землі. Структура більшості прийомів давньоєгипетської боротьби близька до складних дій боротьби сучасної.
З Єгипту, через Середземне море, боротьба і кулачний бій потрапили на острів Крит, а потім в Елладу. Саме в Стародавній Греції боротьба стала невід’ємною частиною системи фізичного і морального вдосконалення. У спеціальних школах фізичного розвитку юнаків навчали боротьбі і кулачному бою досвідчені наставники. Вони загартовували свою майстерність у спортивних змаганнях і жорстоких сутичках з ворогами.
У стародавньому Римі боротьба і кулачний бій стали не тільки засобом підготовки воїнів, але й одним з найпопулярніших видовищ. Професіонали демонстрували боротьбу і в «чистому» (спортивному) вигляді, і у вигляді панкратіону, а також як збройну сутичку в гладіаторських боях.
Професійні воїни середньовічної Європи, лицарі, демонстрували свою силу і майстерність у веденні рукопашної сутички не тільки в численних походах і битвах, а й у своєрідних змаганнях – турнірах. Лицарська боротьба була необхідним і дуже важливим елементом фехтування, в ній застосовувалися в основному підніжки, підбиття, больові захвати за руки і прийоми обеззброєння.
Але, крім лицарських турнірів, були не менш популярні борцівські турніри, в яких брали участь в основному городяни. Правда, прийоми, які застосовувалися на цих турнірах, носили суто прикладний характер. Це були різні кидки, що поєднувалися з ударами, больові прийоми, обеззброєння. Видавалися навіть спеціальні посібники, авторами яких були знамениті гросмейстери боротьби – Ганс Вурм, Ауерсвальд. Але найбільший інтерес представляє трактат з борцівського мистецтва, написаний і проілюстрований одним із «титанів» епохи відродження, великим німецьким художником і володарем п’яти (!) Чемпіонських титулів Альберхтом Дюрером.
Англія подарувала багато популярних і улюблених в усьому світі видів спорту: крокет і гольф, регбі та футбол, але для нас цікавий, в першу чергу, досвід британців в області самозахисту. Здавна британці займалися боротьбою. Особливою популярністю користувалися стилі близнюки: куберлендський і весморленський. Боротьба тут проходила в обхват і без підніжок. Існували ще два «близнюки» – корнуельський і девонширський. Правила цих видів давали більшу свободу. Захвати можна було робити за одяг, а не тільки за талію суперника, дозволялися кидки за допомогою ніг. При такому розмаїтті напрямів і правил визначити найсильнішого було досить складно. Не маючи інших можливостей порівнювати борців, англійці прийняли воістину мудре рішення: дозволити всі без винятку прийоми і захоплення. Так з’явилася на світ англійська вільна боротьба. Що стосується функцій самозахисту, то вони дісталися англійському боксу. Першим друкованим посібником з цього виду єдиноборства став трактат капітана Годфрея «Про корисне мистецтво самозахисту». Той, хто має уявлення тільки про сучасний коректний бокс, повинен знати, що в минулому бокс таким не був. Допускалися удари не тільки голим кулаком, а й ліктем, коліном, кидки за допомогою ніг, захвати (наприклад, ліктьовим згином за шию), з одночасним нанесенням ударів. Це був жорстокий спорт, але дієвий вид самозахисту.
Олександр Дюма-старший був добре знайомий з Шарлем Лекуаром. У молоді роки Лекуар виїхав до Англії, де досконало опанував англійський бокс, виступав як професійний боєць і тренер. На батьківщині він був відомий як видатний фехтувальник. Повернувшись до Франції в 1825 році, Лекуар систематизував свої знання та навички, збагативши їх прийомами національної боротьби «саватт», що здавна практикувалася на півдні Франції. Свою школу самозахисту, що користувалася величезною популярністю серед аристократичної молоді, Лектуар назвав французьким боксом. Візитною карткою французького боксу стали доведені до досконалості удари ногами на всіх рівнях. Північна Америка отримала у спадок від своїх піонерів вільно-англійську боротьбу і бокс. Американці збагатили вільну боротьбу прийомами, що практикувалися воїнами Великого Союзу ірокезьких племен. За новою боротьбою збереглася стара назва, але все частіше став вживатися термін вільно – американська.
Найбільш популярною системою самозахисту Південної Америки можна вважати бразильську «капоейру» створену рабами в 19 столітті, як відповідь на безчинства наглядачів. Такий бій ведеться ногами із застосуванням величезної кількості найрізноманітніших кульбітів, стрибків і підскоків.
При дворі японських імператорів проводилися грандіозні змагання піших і кінних воїнів зі стрільби з лука, фехтування та боротьби «сумо». Досвід, отриманий на цих змаганнях, застосовувався при придушенні антифеодальних виступів у провінціях. Поступово з «сумо» виділилися кілька напрямів: «когосуку» (буквально «лати, які завжди при тобі») і «косино маварі» (буквально «панцир, що захищає поперек»). У 17 столітті синтез цих напрямків отримав назву «дзю-дзюцу» (джиу-джитцу в європейській транскрипції, буквально «м’яке мистецтво»). Найвищого свого розквіту дзю-дзюцу досягло в 19 столітті. У той час існувало багато різних шкіл, у яких були різні і технічний арсенал, і цілі підготовки (вбити супротивника із застосуванням зброї, тільки знешкодити його і т.п.). Після буржуазної революції в 1871 джиу-джитцу занепало, виникла необхідність у новій системі фізичного бойового виховання.
Ідея створення єдиної системи самозахисту народилася у талановитого молодого викладача Дзігаро Кано (1860-1938). Спільно з викладачем медицини токійського університету німцем Ервіном Бельтцем Кано відібрав найбільш ефективні прийоми дзю-дзюцу різних шкіл, розробив і обґрунтував вказівки, що стосуються механіки та анатомо-фізіологічного впливу відібраних прийомів на організм людини. Так народилося «дзю-до» – основна система бойової підготовки нового часу в Японії.
Усі прийоми він розбив на дві групи. В одну (спортивну) увійшли кидки, больові прийоми на руки і задушливі прийоми на землі. В іншу (бойову) – удари руками і ногами, больові і задушливі захоплення в стійці. З 1882 року по сьогоднішній день світовим центром підготовки дзюдоїстів є заснований Д.Кано інститут дзю-до Кодокан.
На початку 20 століття дзю-до поширилося в багатьох країнах світу. Однак тільки в 1956 році була заснована міжнародна федерація дзю-до (ФІД), і в Токіо відбувся перший чемпіонат світу. У 1964 році дзю-до стало олімпійським видом спорту.
У 1923 році серед членів-засновників спортивного товариства «Динамо», утвореного за ініціативою Ф.Е.Дзержинського, був Віктор Опанасович Спірідонов, творець бойової дисципліни, особливо необхідної співробітникам правоохоронних органів – самозахисту без зброї («САМБО»). Створення надійної та ефективної системи, що дозволяє не тільки відбити несподіваний напад беззбройного або озброєного суперника, але і підкорити його своїй волі – таку чисто практичну мету поставив на початку свого творчого шляху Спиридонов. Почав свою роботу він з японської «дзю-дзюцу», відбираючи те дійсно цінне, що було в цій системі і відкидаючи все архаїчне, театральне або, відверто кажучи, комерційне. У порушення встановлених канонів, Спиридонов використовує варіанти основних прийомів, розробляє переходи від невдалого прийому до наступного, вводить кращі прийоми, запозичені з греко-римської, вільної боротьби, бере на озброєння удари англійського та французького боксу, прийоми, народжені бойовою практикою. Одночасно розроблялися важливі питання психологічної підготовки і методики навчання, була здійснена перша чітка класифікація принципів виконання прийомів і введена відповідна термінологія. Свою систему Спиридонов спочатку іменував скорочено «САМ», потім – «САМОЗ» і, нарешті в 1923 році вперше прозвучало САМозащита Без Оружия – «САМБО».
Ще одне джерело сучасного САМБО виникло незалежно від Спиридонова і було пов’язане з діяльністю чудового спортсмена і педагога В.С. Ощепкова. Потрапивши ще підлітком до Японії, Ощепков вивчав дзю-до під керівництвом Кано Дзігаро і став першим європейцем, який отримав з рук засновника дзю-до чорний пояс. Повернувшись на Батьківщину в 1914 році, Ощепков став піонером цього виду боротьби в Росії. Як і Спиридонов, Ощепков і його учні здійснили поступову, але істотну трансформацію дзю-до. Діяльність Ощепкова проходила абсолютно самостійно, без контактів із зарубіжними школами, в першу чергу, з канонічною японської. Деякі зміни правил носили спочатку вимушений характер: спортсмени не мали татамі і дзюдог, боролися на м’яких борцівських килимах, в саморобних куртках і трусах. Був відкинутий ритуал з поклонами, відмовились від японської термінології, ввели вагові категорії, відсутні в дзю-до до середини 60-х років 20 століття. Ощепков відмовився від канонічного арсеналу, техніка боротьби постійно збагачувалася. Система Ощепкова називалися спочатку «вільна боротьба дзю-доу», потім «вільна боротьба».
Об’єднати обидва напрямки і завершити створення САМБО як єдиної взаємозалежної системи самозахисту та спортивної боротьби довелося учневі Ощепкова – Анатолію Аркадійовичу Харлампієву.
Навесні 1983 Всесоюзний комітет у справах фізкультури і спорту при РНК СРСР організував перший Всесоюзний збір фахівців з САМБО. На цьому семінарі і конференції (7 липня 1938) були затверджені єдина систематика прийомів і заснована на ній техніка, правила спортивних змагань та основні методики викладання боротьби САМБО. Був закріплений поділ САМБО на дві взаємодоповнюючі частини – спортивний і бойовий розділи.
Офіційним днем народження САМБО як виду спорту вважається 16 листопада 1938, коли Всесоюзний комітет у справах фізичної культури та спорту при РНК СРСР видав Наказ №633, в якому говорилося: «…Сформована з найбільш цінних елементів національних видів боротьби і деяких кращих прийомів з інших видів боротьби, є надзвичайно цінний по своєму різноманіттю техніки вид спорту».

Заслужений тренер України
Кандидат історичних наук
Пітик Григорій Анатолійович

ПАРТНЕРИ

Логотип ЦТБ

logo-sambo